З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

Нехай це найбільше і найважливіше для кожного українця свято принесе у наші оселі благополуччя, добробут, здоров’я і впевненість у майбутньому, додасть наснаги, успіхів і плідної праці в ім’я процвітання нашої незалежної держави!

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

До чотирьохріччя Майдану
2009-01-13 17:00:00

До чотирьохріччя Майдану

«Я єсть народ якого правди сила Ніким звойована ще не була…» Павло Тичина

Грудень 2008 року. Ось уже декілька днів в Україні панує справжня, морозна, сніжно-біла зима. Сніг, кружляє над нашими головами, холодний північний вітер замітає білим килимом дороги та стежини, мороз підкрадається зовсім непомітно і пощипує за ніс та щоки. Країна спить у своїй тихій дрімоті, ніщо навколо не тривожить її, не руйнує такого спокійного та ніжного сну.
Можливо ви будете сміятись з мене, та в такі зимові дні мене, мов нещасного булгаковського поета Івана Миколайовича Бездомного, що не знаходив собі спокою при повному місяці, тягне на центральну площу міста. І не важливо якого, не важливо в який час. Тому що чотири роки назад всі майдани у всіх без виключення містах були переповнені людьми. Ні, навіть не людьми – Народом. Вільним, самобутнім, патріотично налаштованим Українським Народом. Безмежно щасливою в усвідомленні власної сили і ваги нацією. Ні, не спала тоді Україна! Наша держава палахкотіла безліччю помаранчевого сяйва, буйством емоцій, єдністю рук, плечей та думок. І навіть сніг, той самий, що застеляє землю зараз, був світло-помаранчевого кольору, кольору свободи та демократії.
Минуло чотири роки. Зараз, зі сторінок газет, з екранів телевізорів, з радіоприймачів на Майдан проливаються ріки бруду. Суцільне розчарування, поголовна іронія, загальнонаціональне безвір’я. Звинувачують усіх – від організаторів Помаранчевої революції до її учасників. Українському народу прививають думку, що ми повинні соромитись самої участі у подіях Майдану. Нас заставляють вірити в те, що лідери 2004 року відмовились від ідей та переконань Помаранчевого повстання. Нами як завжди намагаються маніпулювати.
Одне з численних звинувачень полягає в тому, що Майдан був сфабрикований, створений штучно, одна з політичних сил вдало затуманила голови наївних студентів та недалеких пенсіонерів і вивела їх на вулиці. Прихильники цієї ідеї запевняють, що всі події, які мали місце на початку зими 2004 року були несправжніми, що весь Майдан був великою фальшивкою.
Мені, одному з «наївних студентів», хочеться одночасно плакати і сміятись, коли я чую вищенаведену риторику. Це знову ж таки можна порівняти з безсмертним романом Булгакова, в якому поет доводив Сатані, що його насправді немає. Хіба можна називати несправжніми мільйони людей по всій Україні? Хіба можливо допустити що порив української нації, в якому вона показала своє «Я», був сфабрикований? Чи можливо навіть думати що всеукраїнська єдність, подібної до якої не було за весь час історії новітньої України, була фальшивкою? Звичайно, ні. Тоді, на холодних площах тисяч міст України, під мокрим снігом стояв Великий Український Народ. Справжній. Настільки справжній, наскільки це можна уявити. На Майдані стояла українська нація, подібна до тієї, яка на чолі з Богданом Хмельницьким била поляків в часи визвольної війни, схожа на тих українців, що стояли насмерть під Крутами, боролися зі сталінським режимом у лавах УПА, помирали у концтаборах гестапо. Саме той народ, лице якого ми бачили зимою 2004, дав світовій культурі Шевченка, Франка, Лесю Українку, Василя Стуса та безліч інших геніальних, самобутніх митців. Тому, не потрібно говорити мені про якусь несправжність чи сфабрикованість, я в це все одно не повірю. Нізащо не повірю.
Багато хто звинувачує Президента. Мовляв, не виконав обіцянок, зрадив Майдан, занадто м’який, занадто демократичний. У тих, хто таке говорить, я хотів би запитати: а за що ж власне ми стояли на Майдані? За Віктора Ющенка? За Юлію Тимошенко? За інших помаранчевих лідерів? Ні, на майданах країни українська нація не боролась за присутність при владі когось із вищеназваних осіб. На мою думку, Великий Український Народ в 2004 році сказав ТАК свободі слова, демократії та національно спрямованим державним пріоритетам. Українська Нація сказала НІ диктатурі влади, нахабному маніпулюванню волевиявленням українців, використанню в управлінні жорстких політичних важелів. Ми сказали своє слово і наше слово було почуте. Почуте тими, хто взяв на себе зобов’язання виконати волю свого народу.
Я не буду говорити про помилки чи здобутки нашого Президента. Свою оцінку його діям дасть історія. Проте я хочу зазначити одну, на мою думку, важливу річ.
Віктор Андрійович за чотири роки свого президентства неодноразово мів взяти всю владу в країні у свої руки. Він міг це зробити в 2005 році, коли проголосовані в 2004-му зміни до Конституції ще не вступили в дію, міг скористатися постійною політичною імпотенцією парламенту, використати абсолютно недієздатну судову гілку влади. Ставши одноосібним керівником в державі, він однозначно творив би з Україною все що хотів, як це постійно робили попередні президенти держави. Він виграв би політичну битву. Але в цій битві він втратив би ідеали Майдану. Йому було б соромно дивитись у очі своїм виборцям, яким він подав надію і чию волю він не виконав. Саме тому Президент Ющенко вибрав за краще втратити позиції в політичній гонитві, в довірі виборців, у власному політичному рейтингу, але при цьому усьому зберегти чистими та недоторканими ідеали Помаранчевої революції. Я думаю, Віктор Андрійович швидше піде в політичне небуття, ніж допустить зради Майдану. Це його вибір. І вибір цей гідний справжнього сина демократичного та національно свідомого народу.
При цьому всьому дуже прикро чути образи в сторону Президента від тих, чиї думки, погляди та ідеали він відстоює. Соромно слухати, як ті ж люди, що чотири роки назад впевнено йшли до своєї мети в гурті власного народу, тепер, немов сліпі кошенята, не бачать того, що лежить перед їхнім носом. Але вони не винні. З засобів масової інформації їм міцно прописали в кору головного мозку, що, переставши співпрацювати з однією із учасниць Майдану, Віктор Ющенко зрадив цей Майдан. Ви вірите в таку зраду? Я не вірю.
Та я вірю, вірю всім серцем що прозріння врешті-решт настане. Я вірю, що ми зможемо відвести свої очі від телеекранів, сторінок газет та моніторів комп’ютерів. Ми зможемо подивитися один на одного і запитати самі у себе: невже той вогонь, який горів у наших грудях, повністю погас? А може, ще залишилась маленька іскорка цього великого багаття? Може, варто лише одного пориву вітру, що роздути полум’я і відродити українську націю чотирьохрічної давності, здійснити новий переворот у серцях і уже назавжди залишити у них вічний, ніколи не гаснучий вогонь. Вогонь честі, правди та справедливості.
 

Член Шумської районної організації Єдиний Центр Богдан КУКУРІКА

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"