З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

Нехай це найбільше і найважливіше для кожного українця свято принесе у наші оселі благополуччя, добробут, здоров’я і впевненість у майбутньому, додасть наснаги, успіхів і плідної праці в ім’я процвітання нашої незалежної держави!

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Віктор Щепановський: “На наших плечах мають право «їздити» тільки наші діти ”
2009-02-17 17:15:00

Віктор Щепановський: “На наших плечах мають право «їздити» тільки наші діти ”

Віталій Гнатюк За короткий проміжок часу Віктор Васильович вже встиг багато чого досягти та зробити у суспільно-громадському житті. Сьогодні Віктор Щепановський віце-президент корпорації “Укрбудінвест”, яка в часи економічної кризи не припиняє будувати не тільки комерційне житло, а й навіть зводить соціальні об’єкти; голова Тернопільської міської організації Єдиного Центру, політичної сили, яка щодня набуває все більшого авторитету ат довіри серед мешканців області.

     Вікторе Васильовичу, ще рік назад про вас мало хто знав. Здебільшого ЗМІ писали про вашого брата Зеновія Щепановського...
- І це зрозуміло. Мій брат Зеновій, президент корпорації “Укрбудінвест”, авторитетна та успішна людина, яка десятки років працює у різних сферах суспільного життя на благо і авторитет нашої області та Тернополя – в економіці, будівництві, спорті, політиці.
Ви родом з Борщівського району, але на Тернопіллі вас довший час не було?
-  Так, я майже 20 років свого життя провів на Харківщині. Мене так виховали батьки, що я змалечку не цурався будь-якої роботи і  привчений був самостійно заробляти собі на прожиття. Тож після служби у війську в Харківському гарнізоні, я так і залишився на Слобожанщині.
-  І почали займатися бізнесом?
- Та ви що!? (щиро сміється., прим.авт.) – Після війська я влаштувався на Харківське  виробниче  підприємство — ВАТ “Південкабель”. І за 15 років довелося попрацювати на різних посадах — був  і сантехніком, і бригадиром водіїв-далекобійників, і перевізником нових автомобілів ВАЗ з Тольяті. А в буремні дев’яності роки цей бізнес був одним з найнебезпечніших. Часто траплялося, що на колону нових автомобілів, які ми з колегами по роботі  перевозили в Україну з Росії, нападали бандити, рекетири. Не раз доводилося нам і від пострілів втікати, щоб і самому залишитися живим, і автомобілі неушкоджені додому доставити. Одночасно з роботою почав навчатися заочно у Харківському політехнічному інституті на факультеті менеджменту та управління організацій, який успішно закінчив.
-  А що ж трапилося, що Ви повернулися на Тернопільщину?
-  Дійсно, у 2005 році я повернувся додому. Мій старший брат Зеновій на той час вже був відомим та успішним. Його приватне підприємство “Тернопільська фірма “Будівельник” зводила будинки по всій області. Бізнес ріс чи не щодня. Брат вже давно кликав мене до себе. І я  пропозицію прийняв, почавши працювати заступником директора на потужному будівельному підприємстві. 
-  Це зрозуміло, проте що ж підштовхнуло Вас піти у політику? Адже, наскільки мені відомо, Ви людина пряма і дієва. А політики більше говорити звикли...
-  От саме тому і вирішив зайнятися політичною діяльністю, що набридла балаканина аферистів-політиканів різного рівня. Вони збагачуються в той час, коли більшість людей вже ледве зводять кінці з кінцями. А у мене є сім’я, родини, я хочу пов’язати своє життя з Тернопільщиною. Але при цьому я хочу, щоб я пишався тим, що мій край процвітає і люди тут живуть, а не існують...
-  А чому Єдиний Центр?
-  Все просто – я виробничник, я створюю продукт, робочі місця, соціальні гарантії. А члени партії Єдиний Центр також у переважній більшості своїй з цієї когорти підприємливих людей. Візьміть для прикладу хоча б осіб з нашого виборчого списку? Це люди, які самотужки створили свої потужні підприємства, у них за гідну зарплату працюють тисячі фахівців. Вони мають авторитет і повагу у простих мешканців нашої області та не забруднені політичними інтригами. Ці люди близькі мені за духом і світосприйняттям. А сьогоднішні діючі політики в більшості своїй – це манкурти, які нічого не досягли у своєму житті власною працею чи здібностями, а вмостившись у депутатські крісла, за безцінь для громади роздають землю та комунальне майно, при цьому не забуваючи про наповнення власних кишень.
-  В такому випадку може й не дуже коректно буде запитатися, але ж ви напевне також раніше голосували за ту чи іншу політичну силу? Зараз не шкодуєте?
-  Сто відсотків шкодую! І це щиро кажу. Я, приміром, емоційна, і як наслідок, довірлива людина. Не та, яку легко обдурити чи на словах переконати в чомусь, а саме довірлива в людському контексті. Тобто в силу різноманітних чинників, я, як і напевне кожен українець, вірю в краще майбутнє. Як своє, так і країни моєї. А тому не раз і розчаровувався у своїх рішеннях, що стосувалися мого політичного вибору як громадянина. Та що приховувати – я навіть і за Юлію Тимошенко якось голосував, тобто за її політичну силу. І щиро кажу, знадобилося побачити сотні очей злиденних людей, щоб зрозуміти, що я помилився у своєму виборі.
-  Вибачте, Віктор Васильович, але я не зрозумів зв’язку?
-  Спробую пояснити. Я дуже багато зустрічаюся з людьми. Приміром, з  підприємцями у справах. І в нас все просто – ділові люди не люблять пустих балачок. Тобто, якщо ти з партнером про щось домовився – то хоч трісни, але свою частину договору виконай.  В іншому випадку з тобою ніхто не захоче мати більше справ. І я звик до цих чітко встановлених правил гри. Це є цивілізовано і правильно. А політики сьогоднішні зовсім інші. Вони сьогодні обіцяють одне, завтра все перекручують, а роблять взагалі інше. Це обурює. І не тільки мене, а й простих очей. Я останнім часом часто зустрічаюся з простими людьми, у селах і містах. І я зрозумів, що люди не просто втомилися від обіцянок політиків. Вони вже просто не хочуть їх слухати. Через те, що люди вірили політикам, їхнє життя стало нестерпним. І сьогодні таж бабуся у селі не хоче когось слухати – вона хоче щоб її вислухали. І зрозуміли. Я не політик, я громадянин, такий як і більшість. А тому мені легко знаходити спільну мову з людьми...
-  Ви дійсно не схожі на звичного професійного політика – ви не позуєте на фотокамери, не говорите розумних сентенцій перед журналістами, не граєте на публіку...
-  Ото ж бо й воно, я і не є політиком. Та й навряд чи буду ним у звичному розумінні цього слова. Можливо, я занадто прямолінійний та емоційний, а можливо справа в тому, що я з дитинства щось робив, замість того щоб говорити. І, до речі, це ще одна з причин, чому я приєднався до команди Єдиного Центру – більшість моїх однопартійців такі ж як і я – ми робимо, а не говоримо, ми діяли ще вчора, а не обіцяли...
Щоб відійти від політики, скажіть будь-ласка, а в сімейному колі ви такий же енергійно-наполегливий? І взагалі, що крім бізнесу та політики є приоритетним у житті для Віктора Щепановського?
-  О, ні! Навряд чи так охарактеризує мене моя дружина Наталія (до речі, з нею Віктор Щепановський познайомився на роботі, оскільки майбутня супутниця життя працювала в бухгалтерії ПП ТФ “Будівельник”, і зараз у подружжя підростає чарівна донечка Вікторія, прим.авт.,). Я не любитель  галасливих компаній та ходіння по ресторанах. Занадто мало у житті часу. А тому кожну вільну хвилину намагаюся проводити в колі сім’ї. На вихідні та свята з рідними завжди їзджу до своїх батьків у Борщівський район. А ще люблю рибалити. І, звісно, не забуваю про улюблений волейбол. Я і брат Зеновій створили у  Тернополі та опікуємося волейбольним клубом “Будівельник”. Та й самі у вільний час займаємося цим видом спорту.
-  Ну, що ж, успіхів Вам у всіх ваших починаннях і добробуту та щастя в сім’ї. Дякую за відверту та цікаву розмову. Щось додасте наприкінці, Вікторе Васильовичу?
- Усім нам успіхів та всіляких гараздів у житті. А основне – щоб ми не давали нікому нас дурити. І щоб на наших плечах “їздили” тільки наші діти...  
   
 

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"