З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

Нехай це найбільше і найважливіше для кожного українця свято принесе у наші оселі благополуччя, добробут, здоров’я і впевненість у майбутньому, додасть наснаги, успіхів і плідної праці в ім’я процвітання нашої незалежної держави!

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Яцишин: «Спомини про Афганістан – це біль, який неможливо передати словами»
2009-02-19 11:41:00

Яцишин: «Спомини про Афганістан – це біль, який неможливо передати словами»

В житті часто трапляються речі, що змінюють нас. Переживши це, ти вже не можеш сприймати світ як раніше. Війна в Афганістані стала такою подією для Керівника Тернопільської обласної організації Єдиного Центру Ігора Яцишина.

   Ігорю Івановичу було лише 18 років, коли він згодився поїхати в Афганістан аби виконати свій інтернаціональний обов’язок. В його душі назавжди залишився нестерпний біль та жах війни перед очима:
«Було літо 1988 року. Я служив у розвідці спецвійськ КГБ. Ми повинні були контролювати усі прикордонні провінції з СРСР поруч з Таджикистаном.
Розумієте, нас тоді виховували в комуністичному дусі, і в Афганістан ми їхали виконувати інтернаціональний обов’язок. Хоча кожен із нас міг відмовитись…Я погодився.
Хлопці, які служили разом зі мною були в основному з Білорусії та Росії. В мене залишився військовий парашут з їхніми адресами, але зв’язатися тоді було важко, бо не у всіх був навіть стаціонарний телефон. Я не кажу про мобільний чи інтернет. Тому ми досить швидко втратили зв’язок і не переписуємося уже близько 15 років. Хоча нещодавно мені вдалося знайти двох хлопців: Білецький Славік та його теска Славік Рожан з Москви.
Поверталися ми разом із виводом радянських військ у 1989 році. Але після того, як Громов заявив, що він останній солдат, який залишив Афганістан, нам довелося ще певний період залишатись на позиціях.
Адаптуватись після повернення було надзвичайно важко. До нас мало кому було діло, та й в країні були не найкращі часи – на прилавках магазинів була лише морська капуста. Тому повернувшись із війни ми змушені були далі боротися, виживати. Комусь вдалося вийти в люди, хтось, на жаль, почав пиячити. Перші п’ять років, то держава трохи піклувалася про нас: влаштовували концерти, надавали допомогу, пільги.
Спомини про Афганістан – це для мене біль, який неможливо передати словами. Там було все. Багато крові…відчайдушні пориви... Хоча у нас були хороші командири, які не кидали нас на призволяще. Ми ніколи не залишали на полі битви навіть трупів наших солдат.
Повірте, на зустріч з людиною, яка була там поруч з тобою можна проміняти все – роботу, гроші, побачення…все це втрачає свою актуальність.
Щирість, ціна життя, чесність, дружба – це те, що доповнює мій біль від спогадів. Ці емоції зі мною усе життя.
 

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"